Карпати... Сині гори в білих шапках наче підтримують небо. Десь там, на високогір'ї, одинока хмарина зачепилася за шпиль красуні-смереки. Та виглянуло сонце — розтанула вона, розчинилася серед задимлених вершин, зникла... Здається, ожили верхи й доли, розправили свої могутні крони кедри, буки, модрини, яскравішим став зеленоквітний килим карпатських полонин, веселіше зазвучала мелодія гірських потоків. Найрізноманітніших відтінків набирають схили Карпатських гір у різні пори року. Густо-зелений, засніжений, величний стоїть ліс узимку. Грає ніжно-зеленими кольорами навесні та влітку, вкривається подекуди золотом восени. Прадавня й завжди нова, неповторна у своїй чарівності гірська казка... На березі швидкоплинного Пруту розкинулася Яремче /Яремча/. Історія не зберегла дату її народження, проте вже у 1788 році Яремче /Яремча/ була відома як поселення, що належало до села Дори. На цих землях проживало в той час всього кілька сімей. У другій половині минулого століття багаті туристи рознесли чутки про цілющі властивості гірського повітря. Поступово ця місцевість почала перетворюватись на курортну зону. У 40-х роках XVIII століття в ці краї навідувався Олекса Довбуш. Дика, малодоступна місцевість сподобалася ватажкові опришків. Сюди він приходив зимувати. Недалеко від Яремче, на горі (тепер вона зветься Довбушанкою), рано навесні збиралися народні месники, вислуховували скривджених, мріяли про майбутнє. Численні легенди, 'що збереглися донині серед місцевих жителів, наділяють Олексу Довбуша та його побратимів високими людськими якостями. В цих краях кожен житель покаже печеру й камінь Довбуша та інші пам'ятки, пов'язані з ім'ям легендарного опришка. А ще наспівають чимало пісень про нього. Через Яремчу та її околиці влітку 1943 року проходило партизанське з'єднання С. А. Ковпака, на честь якого названо одну з вулиць міста. До складу Яремчі, яка стала в 1977 році містом обласного підпорядкування, входить селище Ворохта. За переказами, у перших жителів присілка Мочерняків був слуга на прізвисько Ворохта. Чутки про його надзвичайні здібності та кмітливість поширилися довкола. Тому до нього часто зверталися за порадами, примовляючи «їду до Ворохти». Звідси й пішла, як гадають, назва нового селища. Наприкінці минулого століття в ці краї стали навідуватися багаті туристи. Цілюще гірське повітря, природні багатства привернули увагу численних підприємців, здебільшого іноземних. Особливо їх цікавила карпатська деревина. Нині це відомий центр туризму та гірськолижного спорту, де розташований один з найбільших в Європі трамплінів. Тут збираються на тренування провідні спортсмени країни і просто любителі зимового відпочинку. Яскраве сонце, іскристий сніг, нові корпуси спортивних баз, барвисті костюми, веселі обличчя, дзвінкий сміх —таким ви побачите селище будь-якого зимового дня. Чимало маршрутів прокладено по Яремчанській туристичній зоні. На одному з них можна познайомитися з місцевістю, де бере початок Прут. З малесенького струмочка, що народжується біля підніжжя Говерли на висоті 1750 метрів, він розростається у стрімку річку, яка владно пробиває собі дорогу між скелями та урвищами. Численні туристи мають можливість здійснити захоплююче сходження на Говерлу — найвищу вершину Українських Карпат (2061 м). На південному схилі її трапляються дерева висотою до 50 метрів, в діаметрі до 180 сантиметрів. Окремим з них по 300—400 років. Щоб побудувати селянську хату, досить одного такого дерева. Під час подорожей туристи побачать у лісах рідкісні породи дерев: кедр карпатський, чорну березу, гірський ільм, гірську сосну, карпатську ялину. Дуже цікавий тваринний світ краю, де мешкають олень карпатський, бурий ведмідь, косуля, дикий кабан, рись, борсук, куниця, видра, білка, глухар, беркут, сокіл. Яремче /Яремча/ і Ворохта зв'язані з обласним центром Івано-Франківськом та іншими містами автобусним і залізничним сполученням. Сюди легко дістатися з будь-якого куточка України. Того, хто відпочивав у Яремче, назавжди полонять струнки смереки, долини яскравих квітів, дзвінкі потоки, високе небо, задумливий шепіт дерев... І обов'язково запам'ятаються сині гори в серпанку зимового сонця, що сходить поволі, урочисто, кришталевий дзвін засніжених ялин, стрімкі спуски з гір на лижах, почуття безмежних веселощів, незалежно від того, скільки вам років, коли вилітаєш з санчат і пірнаєш у пухнастий сніг... Перегорніть сторінки цього альбому. Вони нагадають вам про чудові дні відпочинку над швидкоплинним Прутом, про радість спілкування з чарівною природою, про неповторну у своїй красі гірську казку, що її вам розкажуть вічнозелені Карпати...
|