|
Велично котить сині, прикрашені чарівними діамантами, хвилі красень Світязь. Тисячі людей освідчувались йому в найчистіших, найблагородніших почуттях, однак ніщо не впливає на його незворушність, спокійно вітає він того, хто приходить з хорошими намірами і того, хто залишає на його берегах фізичний чи моральний бруд. За своє довге життя довелось побачити всякого, могутній лікар час стер з пам'яті не одну криваву рану.
Немало легенд і переказів передається з покоління в покоління про найбільше озеро в Україні. Сьогодні всі знають легенду про походження волинської перлини: князь Мендовг, вирушаючи у військовий похід, покликав собі на допомогу князя Тугана, володаря міста, що стояло на місці, де тепер озеро. Несподівано на місто, в якому залишились донька князя, жінки та діти воїнів, напав ворог. Зрозумівши, що врятуватись неможливо, непорочна князівна впала навколішки і стала просити захисту в небесних сил. І сталось диво. Ворог не зміг поглумитися над дівочою красою вона щоразу являє себе світові у вигляді білих лілей.
Коли перший поселенець підійшов до озера і вдивився в його голубу далечінь, то, певне, подумав: чи не море це? Що там за обрієм? Може то синь озерна голубиться в зелених масивах лісів чи зелені острови плавають у сині озерній?
Про розміри озера ходять легенди. Довжина його 9,3км, ширина 4,8км, середня глибина - 7м, а в північно-західної частини озера виявлена западина 58,4м. Український Байкал глибший за прославлений угорський Балатон, і легендарну білоруську Нароч. За літо у Світязі прогріваються тільки поверхневі води, на глибині температура води становить 6-8 градусів. Озерна вода дуже чиста, прозора і світла, взимку дрібні предмети в ній можна бачити на глибині 5 і більше метрів.
Світязь озеро карстового походження. Живлять його артезіанські джерела. Береги і дно складені з білої крейди і прикриті піщаними льодовиковими відкладеннями. Береги його нечітко окреслені. Сосни впереміш з березами, грабами, дубами підходять майже до самої води, іноді вони відступають, поступаючись місцем золотим піскам чудовим пляжам.
Назву озера вчені виводять від давнього ісландського слова, що означає «біле озеро», «світло», інші - від литовського слова, що означає «ранок».Будемо гадати, що озеро дало назву поселенню, перша згадка про яке відноситься до 1444 року.
«Без Бога ні до порога», - за таким правилом жили наші предки, бо вже в архівних документах за 1531 рік згадується про церкву і парафію с.Світязь, що входила до складу Любомильської протопопії. Саме ж поселення відносилося до Любомильського староства Хомської землі Руського воєводства Польщі. В податкових реєстрах Хомської землі за 1533 рік згадується, що храм с.Світязь платив на рік 16 грошів податку, а в 1564 і 1589 роках - 2 форинти.
Історики твердять, що на той час Світязь належав князям Сан-гушкам, які походили з роду князя Володимира Святого, що це були князі давньоруські, православні. Справді, гортаючи архівні документи, знаходимо запис, який зробив у Світязі князь Роман Сангушко, староста Житомирський у квітні 1560 року. Його батько - Федір Сангушко (володимирський староста (1531-1547), маршалок Волинської землі (1531-1547)) був невтомним поборником Православ'я, меценатом численних храмів древнього Володимира, Берестія, Києва, Вільна, Луцька, а також фундатором церкви святого Миколая у Милецькому
Шацькі озера. Кінець XVIII ст. Фрагмент карти
монастирі, Видубицького, Жидичинського та Зимненського монастирів. Похований у Києво-Печерській Лаврі. Роман Сангушко ж з дружиною поховані у княжій усипальниці в Милецькому монастирі згідно їхньому заповіту.
До того ж часу відносяться і перші наукові дослідження о.Сві-тязь. Фламандський картограф Герард Меркатор двічі робить спробу нанести озеро на карту. За його даними довжина Світязя була понад 15км, ширина - більше 10км. Чи справді це було так? На це питання можуть дати відповідь тільки вчені.
А світязька церква після Берестейської унії 1596 року під тиском католицької Польші стає уніатською, її священики, що дотримуються східного обряду піддаються знущанням з боку польських землевласників. Так у 1719 році священики с.Світязь (о. Василь Лобачевский) і с.Пульмо подавали скаргу на шляхтичів Яна Міцельського та Ганну Сесчивітовську за брутальне ставлення до них.
Та мала церква і своїх покровителів: князь Дмитро Корибут Ви-шневський, староста Любомильський, видав їй дозвіл на власні угіддя.
6 липня 1659 року дипломом короля Яна Казиміра Любомльське староство вотчинним земським правом (в тому числі і Світязь) було подароване київському воєводі, гетьману Запорозьких військ Іванові Ви-говському, а після його смерті - синові Остапові. Юридично Виговські володіли ним до 1768 року, але жили тут набагато довше.
А 2 травня 1775 року Любомль з прилеглими до нього землями був передарований графу Францішеку-Ксаверію Браницькому нібито за те, що він у 1762 році врятував від смертельної небезпеки майбутнього короля Польщі Станіслава-Августа Понятовського. Поляки про графа писали: «Від наймолодших літ одважний і веселий, нехтував небезпекою, шалений безумець. Мав багато тямущості, був дуже швидкий, але не вчений. Стріляв на льоту, у колодку ножа попадав здалеку». Та одягався не за польським звичаєм, а по-козацы<и. Граф у Світязі дозволив вільну рубку лісу для храму.
Після третього поділу Польщі у 1795 році всю територію Любо-мильського староства було приєднано до Волині. Розпочався процес повернення в Православ'я. Так Світязька церква стала відноситися до Любомильського благочинного округу Володимир-Волинського повіту Волинської єпархії.
У відомості про церкву святих апостолів Петра і Павла від 23.12.1796 року відмічено, що храм дерев'яний, старий, але до свя-щеннослужіння придатний. Має приписні села Смоляри і Голядин. У с.Світязь нараховується 101 двір, 508 дорослих жителів, всього ж прихожан з приписними селами - 643, до церкви належало орної землі в три зміни на 27 днів на 21 косаря.
Станом на 31.12.1804 року парафія мала 708 прихожан, при церкві був дячок та паламар, у 1811 році жителів зменшилось до 567 чоловік (можливо через якусь морову хворобу), а в 1813 році - вже 682.
Портрет великого коронного гетьманаКса-верія Петровича Броницького (1730 -1817)
з синами.
22 січня 1834 року храм зго-
рів від недопаленої свічки. Вдало-
ся врятувати легкі речі, книги, копії
метричних книг, починаючи з 1799
року. Але вже в 1835 році світязяни звели дерев'яну каплицю з дзвіни-
цею, яка мала ту ж назву. Можливо, її будували ближче до озера.
На початку 1840-х років стараннями сина Ксаверія графа Владислава Браницького (1782-1843) у Світязі розпочато будівництво мурованої церкви. Село тоді налічувало 140 дворів і 1150 жителів. Будівництво ж храму закінчила дружина Владислава - графиня Роза Станіславівна Потоцька вже після смерті чоловіка. Відомо, що родина Браницьких побудувала храми в Шацьку та в Головно.
В 1846 році церква була освячена. Священиками на той час були о.Федір Тетеруковський (до 1843 р.) та о. Свфимій Пінькевич (з 1843 р. і пізніше). Споруда зведена на східному березі озера, одноку-польна. Центральна частина має в своїй основі коло, із заходу до неї прибудований притвор, зі сходу - вівтар. З півдня і півночі - чотирьох-колонні тосканські портики з двосхилим дахом. Центральна частина вища, вона завершується куполом, що переходить у невеликий барабан, завершений цибулиною з хрестом. Другий ярус завершується
карнизом. Фасади церкви оштукатурені плоскі, де з двох сторін було виконано два пілястри нескладної форми. Вікна прямокутні з простим обрамленням. Арочні вікна є тільки над входом у церкву.
В основу церкви покладена традиційна для України трьохділь-на схема, реформована під впливом класицизму в центральну ротон-дову композицію (вплив петербурзької архітектури XIX ст.) Розвинутий монументальний купол підкоряє собі всі частини споруди, створюючи характерний для Волині силует.
На південь від храму по вісі південного фасаду розміщена трьох-пілонна арочна дзвіниця без цоколя, увінчана трикутним фронтоном.
З тих часів храм майже не перебудовувався. Важкі двері закриваються масивним замком, а розміри і вага ключа говорять про давні вміння слюсарів.
Рішенням Ради Міністрів УРСР церква, як пам'ятник архітектури, взята під охорону держави, охоронний номер 1043.
В храмі навіть в ясний день панує напівморок. З тих далеких часів тут збереглися іконостас, Райські ворота, Голгофа, ікони Спасите-ля, Богородиці та святителя Миколая.
Світязяни люблять свій храм, дбають про його благоустрій. Тут навіть серед зими багато живих квітів.
За документами 1860 року в церкві начиння мало, але цього достатньо для богослужінь. Землі при храмі 135 десятин. Священик проживав у п'ятикімнатному будинку з кухнею. Жалування причту - 202 карбованці сріблом. В цьому ж році Світязь відвідав Архієпископ Антоній.
Після конфіскації багатств Браницьких озеро Світязь могли викупити селяни, але вони цього не зробили, тоді воно було подароване за визначні заслуги генерал-губернатору Михайлові Драгомирову, про якого розповідали, що це була людина шляхетна, яка не дуже визискувала навколишній люд. Він приїжджав на озеро тільки кілька разів, мріяв про піднесення рибного господарства, відрядив для цього спеціально якогось єврея Гірдвайня, досліджував із ним залізні джерела, але невдовзі помер, так нічого не запровадивши.
В 1887 році на Світязі була велика повінь. Вода прибувала дуже швидко, залила чимало лук і людських садиб. Наполохані жителі звернулись до Драгомирова, щоб дозволив прокопати канал до озера
Луки, що лежало на північ від Світязя. Після довгих вмовлянь (боячись, що разом з водою з озера піде й риба) власник дав згоду. На роботу вийшли всі жителі довколишніх сіл і за одну ніч прокопали канал завдовжки майже три кілометри - рівень води спав на 4 метри.
В 1891 році в с.Світязь відкрита церковно-приходська школа, а в 1900 році на державні кошти побудоване приміщення для неї. Від Волинської єпархіальної ради на школу виділялося 120 крб., від громади - 91 крб. Наприклад, у 1911 році тут навчалося 65 хлопчиків і 5 дівчаток.
Законовчителем на той час був священик Лясковецький Володимир Йосипович, який отримував у рік від казни 300 крб., від церковної землі - 75 крб., кружечного доходу було 165 крб. Парафія налічувала більше 3 тис. прихожан. А в Світязі на той час зареєстровано 7 римо-католиків, 140 іудеїв, 1 лютеранин.
В 1905 році Петропавловську церкву відвідав Володимир-Волин-ський єпископ Арсеній, а в 1910 р. - святитель Фадей (Успенський).
В1899 році ґрунтовне дослідження о.Світязь проводить молодий вчений із Києва - Павло Аполлонович Тутковський (майбутній академік АН УРСР).
Ось як він описує волинську перлину: «Величезна, могутня, чорно-синя водна площа... Мов величезна оксамитна плахта, всіяна сапфірами, смарагдами, діамантами, неспокійно рухається, тремтить; по ній ходять один за одним величезні вали та буруни, немов на морі, з білими «зайчиками», як білими хмарками чи перлинами, котрі то з'являються, то раптом зникають... Біжать буруни по воді, докочуються до берега і з грізним, суворим рокотом навалюються на нього; безугавне ремство прибою заглушає людську мову, а відгук прибою лунає навкруги, котиться кудись у безвість...»
Він допускав, що саме тут, в районі озера, зупинив свій шлях великий льодовик, який спустився сюди зі Скандинавії. Вздовж берегів озера, на полях, на горбах можна натрапити на величезні валуни, принесені льодовиком. Існують навіть підводні світязькі «гори»: Середня, Тучна, Черешева, Скітська...
Дослідження вченого були опубліковані в 1901 році в журналі «Киевская старина».
В1909 році в Світязі побував перший турист- пан Ренард (С.Чар-ноцький), який опублікував свої нотатки у варшавському часописі. Наступного року під враженням від публікацій сюди прибуває доктор зоології Львівського університету Бенедикт Дибовський із фотографом Броніславом Данейком. Тут на березі цього чудового озера вони почували себе Колумбами. Можливо, воно так і було. Вони перші відкривали Світязь для світу.
Перша світова війна принесла руйнування, смерть і горе. Не минула вона і Петропавлівського храму. З його дзвіниці зняли дзвони, очевидно, для переплавлення на зброю. По закінченню війни парафія входить до складу Православної Церкви в Польщі, відноситься до Варшавської єпархії.
З 1918 року настоятелем храму став священик Анастасій Абрамович, який був хорошим душ пастирем, високоосвіченою людиною, громадським діячем, визначним педагогом. Це були нелегкі роки: польська влада врізає церковні землі - з 150га в 1921р. залишилось 38га в 1937р. Річний дохід церкви складав 816 злотих, а різні податки забирали 500 злотих. Та, незважаючи на труднощі, парафія в 1923 році будує капличку в с. Голядин. у 1926 році на кошти парафіян перекрито дах церкви бляхою, а це коштувало 8 тис. злотих. При церкві існує братство святого пророка Іллі.
В 1926 році о.Світязь купив Гнат Прусакевич.
У 1939 році з приходом радянської влади Світязьку церкву відносять до складу Волинської єпархії. А в 1944 - Волинсько-Рівненської єпархії РПЦ.
Божою милістю церква ніколи не закривалася. Довгий час тут зберігалося начиння із Забузької церкви, закритої безбожниками, тепер воно повернуто власникам.
Правда у 1967-68 роках протягом 9-ти місяців служби у храмі не було. Тоді Світязяни стукали в двері райкому, обкому, добиралися до Києва і добилися свого. До них приїхав новий настоятель храму о. Сергій Мельничук, про якого з теплотою до цього часу згадують люди.
Це були часи, коли молодим людям заборонялося ходити в храм, хрестити дітей, вінчатися, святити паску. Та душа людська по своїй природі християнка, тому людина іноді підсвідомо йде туди, де відчуває Благодать Святого Духа.
Тому, коли о. Адам Матіюк у 80-х роках XX ст. затіяв ремонт, його радо підтримали всі Світязяни, кожен допомагав, чим міг. Так коштами парафії у 1988 році група реставраторів з Рівненщини здійснила необхідні внутрішні і зовнішні ремонтні роботи.
О. Адам Матіюк народився 12.08 1931 року в родині побожних селян у с. Кримно. Закінчив семирічну школу, працював на господарських роботах.
У 1951 році вступив до Луцької духовної семінарії але навчання було перерване трирічною службою у війську. Після армії (1958 рік) отримав
професію священика. Рукоположений у тому ж році владикою Паладієм у Львові. О. Адам отримав парафію на Тернопільщині, де служив до 1984 року (25 років). В 1984 році був направлений у Світязь, де служив до 1998 року.
О. Адам мав всі нагороди священика.
У 1998 році о. Адама паралізувало, він був прикутий до ліжка. Помер 8.11. 2006 року. Вічна йому пам'ять!
А церковним хором протягом 1984 -1999 року керувала матушка Раїса.
ЗАСНУВАННЯ І СЬОГОДЕННЯ ОБИТЕЛІ
31999 року для Петропавлівського храму починається нова сторінка історії. З приходом о. Василія Дем'янчука при церкві починає діяти недільна школа, здійснено перекриття храму, заново побілено стіни ззовні, повернуто частку колишньої церковної землі (1,25га), до вівтарної частини храму добудовано паламарку, зроблено опалення в церкві.
З 1999 по 2004 рік при Світязькій парафії на турбазі щоліта діяв православний табір для дітей-сиріт. Фундатором його був Високо-
преосвященнійший Владика Симеон, архієпископ Володимир-Волин-ський і Ковельський.
Починався і закінчувався день табору молитвою та хресним ходом з іконою та свічками навколо території. Протягом дня духовні бесіди чергувалися з іграми на біблійну тематику, пантомімами, сценками, конкурсами малюнків, вивченням і співом пісень. Окрім того, діти купалися, загоряли, грали в спортивні ігри, ходили в ліс на екскурсії, приймали лікувальні процедури, п'ять разів на день харчувалися. Діти обов'язково приступали до таїнства Сповіді та Причастя, їздили на екскурсію у Володимир-Волинський та Зимно. Тепер православний табір у Світязі не діє - це дуже дорого. Та є надія, що він відновить свою діяльність, коли буде зведено братський корпус.
27 вересня 2001 року у Світязькому храмі замироточила Почаїв-
ська ікона Божої Матері. З того часу потік людей, що приїздили на мо-
литву, збільшився. А навколо настоятеля гуртуються люди, що шукають
духовного життя. Першими були Сергій Крамар, Олександр Шиндяпін
(тепер священнодиякон Ніфонт), Сергій Омелянюк (тепер ієрей)
А 29 березня 2002 року вперше в історії парафії тут відбувся чернечий постриг (настоятель храму о. Василій став ієромонахом Арсенієм), а наступного дня - хіротонія диякона Федора Шопука (тепер священик храму с. Світязькі Смоляри). Тоді ж Владика Симеон оголосив про перейменування храму с. Світязь у Петропавлівський скит Низкиницького чоловічого монастиря.
Коли настав час копати рови під фундамент братського корпусу, до о. Арсенія підійшов житель с. Омеляне і сказав, що йому ще 20 років тому приснився сон, ніби на тюльпановому полі (тут один селянин довгий час вирощував тюльпани на продаж, воний тепер часто викидають зелені листочки із землі) копають рови. Він запитав тодішнього батюшку: «Що тут буде?» - «Монастир», - відповів той.
28 жовтня 2003 року архієпископом Володимир-Волинським і
Ковельським було звершено Літургію та молебень і закладено наріж-
ний камінь храму на честь ікони Божої Матері «Спорительниця хлібів»
та капсулу з документом про заснування Петропавлівської обителі.
16 квітня 2005 року на Божественній Літургії Владика Симеон оголосив про перейменування скита у Світязький Петропавлівський чоловічий монастир.
За останні роки тут хресними ходами побували Кровоточивий образ Спасителя (влітку 2004р.), ікони з Іллінського храму Чорнобиля (влітку 2005р.)/ мощі святих мучеників Холмських і Підляських (23 червня 2007р.).
В храмі святих Апостолів Петра і Павла є ікони Іова та Амфілохія Почаївських. Хто інколи буває тут, може на них навіть не звернути уваги. Насельники монастиря помітили на них маленькі крапельки мира, які тепер перетворюються в темні плями і спускаються нижче по іконах. Такі ж плями помічені на іконах і в самому Почаєві.
Стараннями настоятеля в лютому 2007 року в монастир прибула часточка мощей угодника Божого з гори Сінай.
11 липня 2007 року сюди привезений ковчег із часточками мощей преподобних отців Києво-Печерських, для тих світязян і гостей обителі, хто потребує молитви преподобних отців, тепер вони завжди поруч.
В 2006 році сестри Ірина Дацюк та Лілія Зв'ягінцева прикрасили подвір'я Петропав-лівського храму стелою з горельєфним зображенням Святих Апостолів та скульптурою Ангела. А як милують око квітники, оформлені о. Федором та доглянуті касиром Людмилою Носуліч.
Та чи не найбільше проблем, пов'язаних з будівництвом а їх найчастіше вирішують ігумен Арсеній та церковний староста Микола Пилиповець. А працювати доводиться всім насельникам. Добре, якщо з'являється допомога зі сторони, монахи завжди щиро моляться за тих, хто хоча б день-два попрацюють для блага святої обителі.
Іконо Ангело-Хронителя з іконостосу
Сьогодні в монастирі несуть послух: ігумен Арсеній (Дем'янчук) - настоятель, ієрей Сергій (Омелянюк), ієрей Федір (Шопук), ієрей Іо-анн (Крошетецький), ієромонах Іов, священнодиякон Ніфонт Шиндя-пін, труднік Віталій Головій, труднік Анатолій Кудрявцев.
В обителі постійно діє тільки Петропавлівська церква (храми на честь ікони Божої Матері та Олексія, Чоловіка Божого, будуються). Храм відкрито з 7.00 до 21.00. Тут здійснюються богослужіння добового кола та відправляються численні заказні треби, для бажаючих у літній період проводяться екскурсії.
Щоденно тут звершується молитва за братію і прихожан, покровителів і благодійників.
|
Ездим Сами - найкращі місця відпочинку в Україні