Чорногора є найвищим гірським масивом України й усіх Бескидів (Зовнішніх Карпат). Найвищою вершиною масиву є Говерла (2061 м). Чорногора розташована між долинами Чорної Тиси й Прута - з півночі, й Білої Тиси, Шибеного та Чорного Черемоша - з півдня. Татарський (або ж Яблуницький) перевал (931 м) відмежовує її від Горганів, а перевал Шибений (1339 м) - від Мармароських гір. До цього гірського масиву також відносять хребти Кукула (1539 м) й Костричі (1586 м). Головний хребет Чорногори простягається від Петроса (2020 м) через Говерлу (2061 м) й до Піп-Івана (2028 м). Він має форму великого гірського валу З0 км завдовжки з середньою висотою 1800 м. На хребті знаходяться біля 20 вершин висотою понад 1700 м, із яких шість двотисячників.
Зі сходу паралельно до нього простягаються нижчі хребти, які розділені між собою долиною Прута й лівих приток Чорного Черемоша: Шпиці (1864 м) -Смотрич (1896 м) - Стайки (1745 м), Козьмеска (1572 м) - Маришевська (1564 м)-Скорушний (1551 м), а також уже згадувані пасма Кукула (1539 м)та Костричі (1586 м).
Масив формують флішові породи чорногірського та поркулецького покривів. У першому з покривів вирізняємо три зони. Головний хребет - від Говерли до Піп-Івана, а також ряд паралельних хребтів (Шпиці, Смотрець та ін.) складені т. зв. чорногірськими пісковиками та конгломератами (крейда - третинний вік), які мають форму синкліналі, нахиленої в північно-східному напрямі. Нижчі хребти мають моноклінальну будову, мають стрімкі північно-східні схили, що закладені в головах пластів, й пологими південно-західними схилами, нахил яких є наближеним до простягання пластів порід. Ця будова добре простежується в будові привершинної частини Говерли. У деяких місцях ці пласти залягають фактично вертикально, як, наприклад, на Кізлах і Шпицях.
Серединна зона, що простягається між головним хребтом та хребтами Кукула й Костричі, має форму антикліналі. Чорногірські пісковики та конгломерати простягаються тут лише в синкліналі Козьмески - Маришевської, що чудово відображено в орографії. На решті території ми бачимо численні складки, сформовані легко піддатливими до руйнування сланцями, що й спричинило до формування досить широких долин - Бистреця, Дземброні та Озірного. У північно-східній частині Чорногори знаходиться вал Кукул - Кострича -Скупова. Він сформований твердими іноцерамовими шарами верхньої крейди, які спадають у південно-західному напрямі. її насув на центрально - карпатську депресію добре відображений у рельєфі.
Поркулецька зона вклинюється в північно-західну частину Чорногори тектонічним покривом у формі півострова. У її насуві знаходиться лише масив Петроса. Він сформований із конгломератів та грубошаруватих пісковиків (т. зв. чорногірська формація), що нахилені на південний захід. Відносно пологі відроги Шешула на загал відображають напрям простягання шарів порід.
Надзвичайно цікавою геологічною будовою відзначається зниження головного хребта біля східного підніжжя Петроса. На протязі близько двох кілометрів, між поркулецьким і чорногірським покривами, на денну поверхню виходять форми т. зв. олістостромової формації. До цього сланцево-пісковового фліша входять олістоліти, тобто блоки чужорідних скель, які зсунуті до сендиментаційного басейну. Під Петросом знаходимо карбонатні олістоліти й вулканічні скелі (базальти).
У межах чорногірського покриву переважає інверсійний рельєф. Головний хребет закладений на синкліналі, а прогин Бистреця відповідає антикліналі.
Найхарактернішою рисою морфології Чорногори є давньольодовиковий рельєф верхніх частин долин, які врізаються в головний хребет із північного сходу. Протягом плейстоцену масив двічі покривався зледеніннями. Снігова границя знаходилася тоді на висоті 1450-1528 м, а довжина льодовиків становила 2-6,5 км. Найбільший із льодовиків заповнював долину Прута – від витоків до підніжжя хребта Мариш. Менші знаходилися в долинах приток Бистреця (Чорного і Мреїв), Дземброні, Погорільця і Бребенескула. Типовим елементом давньольодовикового рельєфу Чорногори є кари. Найкраще виробленими є цирки під Говерлою (говерлянський, заросляцький), Пожижевською (західний і східний), вершиною Ребра (котли Гаджини), Бребенескулом (котел Кізіх Улогів), Мунчелом і Дзембронею, Піп-Іваном, а також під Гутином Томнатиком. Гляціальні форми (кари, морени) часто збереглися в рельєфі північно-східного схилу Чорногори. Натомість, на південно-західних схилах переважають зсувні форми. У багатьох місцях ніші й рови заповнені невеличкими озерцями, прикладом чого може бути полонина Озірний між Брескулом і Туркулом. Окрім цього, великі зсуви знаходяться в долині Погорільця на південних схилах Смотреця й Стайок, а також під Шурином. Останній зсув довжиною близько 3,5 км відносять до найдовших у Бескидах.
У масиві Чорногори знаходиться біля 20 озер. Територія лише п'яти з них перевищує 0,1 га, із них лише два - Бребенескульське під Гутином Томнатиком і Несамовите - мають гляціальне походження. Водночас ці озера є найбільшими в Чорногорі, їхня поверхня становить відповідно 5,9 і 3,9 га.
Чорногора відзначається особливим розподілом рослинних поясів, відмінним від інших масивів Полонинських Бескидів. Верхня межа лісу тут проходить особливо високо й у деяких місцях сягає 1670 м. Тут простежуємо два лісових пояси, але вони по-різному виглядають на північних і південних схилах. На перших із них до висоти біля 1300 м переважають букові ліси, а вище - смерекові з домішкою кедрової сосни. На закарпатських схилах букові ліси звужують пояс смерекових лісів до вузької смуги, а місцями доходять до висоти 1500 м й формують верхню межу лісу.
Найвища частина Чорногори покрита заростями гірської сосни й зеленої вільхи, а також широкими полонинами. Серед рослинного світу характерною рисою є незвично велика кількість плейстоценових реліктів, а також мала кількість кальцефільних рослин.
Джерело: "Гори гуцульщини"
|