facebook vkontakte

                                  Ездим Сами - найкращі місця відпочинку в Україні


Історія виникнення і розвитку курорту Моршин.
Статті - Місця відпочинку в Карпатах

   Мовчазними вартовими стоять обабіч моршинського шляху вікові дуби і клени, ясени і берези, буки і тополі.  Стоять як живі свідки тих далеких віків, коли дрімучі ліси зеленою стіною впиралися у Карпатськи гори і служили для населення захистком від ворожих наскоків. І крізь сиву завісу часу ніби долітає до нас брязкіт мечів хоробрих дружинників, мужніх оборонців цієї  землі.  Тут, за темною пеленою лісів, шукав притулку в часи лихоліття сільський люд, що втікав від сваволі польських магнатів, які загарбали  в 1387 році Галицько-Волинське князівство.  Люди обживали долини рік і лісові хащі, будували оселі і в тяжку годину знову потрапляли  в залежність від можновладців. Рік за роком , десятиліття за десятиліттям все тугіше затягували польські феодали зашморг на шиї  народу, торгували загарбаною землею і людьми.  Тож на одному з таких торжищ було прогендльовано  і село Моршин.  2 січня 1482 року складено акт  про те, що шляхтич Юхно Нагвадзан продав маршалкові  коронному і старості Сандомирському Рафалові  за чотири тисячі угорських флоренів свої спадкові володіння  - села Станків, Монастир Довге,  Моршин, Ників,  Вишгород, Жулин, Нежухів і Лотатники.  Про походження назви Моршин існує кілька версій. За однию з них вона нібито пішла від прізвища орендаря  Петра Морштина.  Польскі королі , які володіли великими солеварнями на галицький землі,  здавали деякі з них в оренду.  Такими орендарями  була і сім´я Морштинів, німців за походженням.  Це прізвище в різних варіантах – Морштейн,  Морштин, - появляється в документах ще в  чотирнадцятому столітті. Зважаючи на фонетичну подібність слів Морштин і Моршин , припускають,  що між ними існує прямий зв´язок.
У Моршині , як і в інших прикарпатських селах,  з давніх-давен населення для власного вжитку і для продажу виварювало сіль. Селянською кмітливістю зацікавились шляхтичі Бранецькі, і в 1538 році вони одержали від королівської канцелярії  право на володіння  вже існуючими соляними джерелами  і дозвіл викопати ще дві шахти, одна з яких появилася між Лісовичами і Моршином.
Спосіб виварювання кухонної солі був нескладний.  З шахт, оцямрованих деревом,  з допомогою коловоротів,  видобували сировицю – соляну ропу, яка жолобами стікала в металеві котли.  Зваричі (солевари) розкладали під котлами вогонь і виварювали сіль.  Такий промисел називали жупою або банею, від чого пішли назви Банного лісу ті Бані Лісоцької – села, що лежить неподалік Лисович.  На одній шахті працювало до восьми чоловік два робітники, які черпали сировицю, два зваричі, два заготівельники дров і два писарі.  Праця на соляних промислах була виснажливою.  Жорстоко експлуатовані шляхтичами – орендарями, солевари горбилися від тяжкої роботи,  хворіли й умирали в молодому віці. Та це не турбувало власників; армія робітників весь час поповнювалася зубожілими,  безземельним селянами.
Кожного року свіжими фарбами розмальовувала весна прикарпатські пейзажі.  Але ні казково багата земля, ні краса природи не втішали людського серця. Селяни відробляли панщину, платили грошовий чинш,  пряли і ткали для панського двору. Віками тягнули власники Моршина з землі сіль, а з людей піт,  віками жили в хатах трударів злидні і хвороби.
 1786 року Моршин разом із селянами – кріпаками за 62 тисячі злотих Моршин купив шляхтич Степан Кунишович. Новий господар був ще гірший від своїх попередників.  Люди зубожіли до крайності.  Багато родин навідь не мало даху над головою.
Примарна надія на полегкість зігріла знедолених, коли в 1852 році Моршин купив колишній голова австрійського парламенту Францішек Смолка. Цей польський буржуазний політикан умів напустити туману в своїх промовах і статтях про демократію і справедливість.  Однак моршинські трударі  швидко побачили справжнє обличчя галасливого демагога, який стягнув з них тисячі злотих за скасовані реформою 1848 року кріпацькі повинності, але про відкриття школи для селянських дітей не хотів чути.
Минають роки, і Моршин потрапляє до рук нового власника. Ним став у 1876 році охочий до легкої наживи на чужій землі і за рахунок чужої праці Боніфацій Штіллер.  Син власника пивоварні в Поморянах,  Боніфацій прагнув зайнятися комерцією. Одружившись з багачкою, він відкрив у Львові кілька крамничок. Крім того, Штіллер скуповував  із спекулятивною метою земельні ділянки, торгував деревиною.  Отож вирішив заробити і на Моршині.
Боніфацій Штіллер , гоноровито підкручуючи вуса, виплатив на публічних торгах 39 тисяч злотих  і одержав у «вічне користування»  село Моршин разом з багатими лісовими угіддями. Новий власник був задоволений покупкою: якщо пустити ліс на деревину, то можна заробити добрі гроші. Поголоски про моршинську цілющу воду тоді ще ніхто не сприймав всерйоз, тому-то не думав і не гадав запопадливий купець, що ненароком став власником неоцінимих природних скарбів.
Якось у Моршин до Штіллера приїхав лікар Сигізмунд Дзіковський. Його зачарувала мальовнича природа навколишніх місць, сп´янило настояне на хвої  повітря,  зацікавили лікувальні властивості ропи.  І ось спало на думку лікареві, чи не варто відкрити в Моршині  санаторій.  Дзіковський вирішив захопити цією ідеєю свого пацієнта.  Аргумент був вибраний вагомий: санаторій дасть, мовляв, величезні прибутки його власникові. Однак Штіллер  не любив братися за непевні справи.  Та тут до умовлянь Дзіковського  приєднався ще лікар Венатій П´ясецький.  Він навіть запропонував свої послуги. І Штіллер здався.
2 травня 1877 року в газетах появилося оголошення: «Водолікувальний заклад у селі Моршин (залізнична станція між Стриєм і Болеховом)  буде відкритий у другій половині червня».  Незабаром у нових оголошеннях повідомлялось, що з цілого ряду причин відкриття курорту затримується.  Та все ж того – таки року почали прибувати перші гості.  Мешкали вони в старому поміщицькому будинку і в заїзді «Під якорем».
Тим часом моршинським курортом зацікавилось бальнеологічне товариство в Кракові.  На його засіданні 30 січня 1878 року для обстеження місцевості було вирішено відрядити комісію.  При сприянні згаданого товариства курорт Моршин нарешті офіціально відкрито в травні того ж року.
На перших порах кількість хворих за сезон не перевищувала сорока чоловік. Газети писали, що курорт Моршин працює за типом гірських швейцарських лікувальних закладів, розхвалювали його як могли, але реклама на цей раз була малоефективною.  Для широких мас він був дорогий, а багатіям здавалося занадто провінціальним. Вони віддавали перевагу модним західноєвропейським курортам, куди  їздили не так лікуватися, як розважитись.
Надія розбагатіти на мінеральних водах не давала спокою Штіллерові.  Адже він добре знав, що джерела  Карлових Вар і навіть Трускавця дають казкові прибутки.  Штіллер прагне поставити лікування в Моршині на широку ногу. Він запрошує експерта – хіміка професора Львівського університету Б. Радзішевського  дослідити лікувальні властивості моршинських джерел.  Робляться перші спроби виморожувати моршинську сіль, а з торфу виготовляються грязьові лікувальні брикети.
Проте Штіллеру так і не вдалось розбагатіти на Моршині. Утримання курорту вимагало сил і великих коштів, і заповзятливий купець раптово зліг. Найкращим виходом  із становища було звалити всі господарські клопоти на чужі плечі.  Отож Штіллер складає заповіт і дарує заклад (разом з боргами, розуміється) Товариству галицьких лікарів. Цей, здавалось би, благородний жест був розрахований на те, щоб зробити собі славу благодійника і популяризувати курорт Моршин, повноправним власником якого і надалі залишався Штіллер.  Як бачимо, купець, залишився до кінця вірним собі: він дбав не так про своїх несподіваних «спадкоємців», як про комерцію.
Взимку 1884 року Боніфацій Штіллер помер.  Товариство галицьких лікарів мусило спершу сплатити борги,  а вже потім взятися за обладнання курорту Моршин.  В Моршині було збудовано кілька пансіонатів,  відкрито грязелікарню.  Товариство постійно  відчувало фінансові труднощі.  З року в рік назрівала загроза банкротства.  Саме тому,  курорт Моршин було вирішено продати.  Однак цьому перешкодила перша світова війна. Воєнна буря знищила курорт Моршин.  Збанкрутоване Товариство галицьких лікарів змушене було на якийсь час здати Моршин в оренду акціонерному товариству «Курорти Польські» . На Моршин зграєю налетіли приватні підприємці.  Вони не думали про внесення у лікування на курорті елементів науковості, про дослідження властивостей моршинської ропи, а дбали лише про те, щоб набивати свої кишені грішми.
Спочатку комерсанти взялися вивозити в США, Англію, Італію, Румунію та в інші країни гірку сіль, мінеральні води Моршина,  а потім вдались до іншої крайності – почали скуповувати в селян за бісцень землі  і будувати вілли під гучними назвами «Вавель», «Оріон», «Італія», «Патрія»,  та інші. Нафтовий магнат із Борислава збудував «Білий двір»,  якийсь адвокат із Варшави – віллу «Европа». Однак про розширення мінерально – сировинної  і лікувальної бази курорту Моршин, дбати було нікому.  Дуже красномовним є той факт, що Моршин мав лише одного лікаря. Моршинський трудовий люд був повністю позбавлений медичної допомоги.  Він не мав навіть права використовувати моршинську ропу для лікувальних цілей.  Спеціальні охоронці ревно дбали про монополію власників курорту, штрафували селян, били дерев´яними палицями,  за що і названо іх у народі «дерев´яною поліцією».
У 30-х роках Товариство галицьких лікарів збудувало ряд пансіонатів і санаторіїв, але за науковим рівнем лікувального процесу і дослідженням джерел Моршин все ж не міг зрівнятися з відомими на той час світовими курортами. 

 
                                     Наша кнопка: Ездим Сами – отдых в Украине Активный отдых. Пассажирские перевозки, байдарки, поход Крым, сплав на байдаркахACTIVE-рейтинг туристических сайтов. Туризм и отдых